?

Log in

No account? Create an account
 
 
24 березня 2019 @ 15:35
Valencia, Las Fallas-2019: Файяс в Валенсії  

Я стільки років мріяла побачити це власними очима - ну от, мрія здійснилася. Обгризена, обкусана реальністю, але здійснилася.


Я таки побувала у Валенсії на півдні Іспанії в останні дні Файясу - можливо, наймасштабнішої зустрічі весни на континенті.
І тепер хочу, щоб ви теж туди вибралися. Має сподобатися.








Спочатку буде практична інформація - і собі на пам'ять, і, може, комусь з читачів згодиться.



Дорогою до Валенсії. З вікна поїзда.

Іспанія поза літом - досить екзотичний напрямок для українських авіакомпаній, а вже лоу-кост в Іберію і взагалі був рідкою птахою ще кілька років тому.
І як тільки в березні-2018 МАУ оголосили про відкриття лоу-кост тарифів по ранньому бронюванню й серед напрямків з'явився Мадрид - я відразу взяла два квитки. У Міка день народження якраз наступного дня після закінчення Файясу, я так давно хотіла туди вдвох поїхати.
Квиток на одного за маршрутом Київ-Мадрид-Київ з купленим вже місцем (я люблю гарантовано сидіти біля вікна і не на крилі) обійшовся у 1286 гривень.
Хто того благословенного березня знав, що через півроку Мік вирішить нас с Грицем залишити.
Хоча МАУ попереджало, що лоу-кост тарифи поверненню не підлягають, гроші за квиток Міка йому відшкодували майже у повному обсязі.


Але де Мадрид - а де Валенсія. 360 км - відстань солідна.
Десь за місяць до поїздки взяла квитки на швидкісний (до Валенсії без жодної зупинки) потяг AVE на сайті іспанських залізниць RENFE. Хоч і за промо-тарифом, але вийшло не надто дешево: 27.80 євро в один бік.



Якщо ж брати безпосередньо перед виїздом, квитки в один бік коштують 67-72 євро. Терпіти не можу щось планувати, але останні поїздки у мене розписані ледь не до хвилини: це дає дуже суттєву економію.
Є ще варіант з електричками, але в такому разі добирання буде не за 1.45, а 5-7 годин в один бік. Воаховуючи, що виїзд у мене був ранком після нічного прильоту, це точно не мій варіант для 2019 року, але на майбутнє можна буде скататися і так. Бо повернутися дуже хочеться.


Більше про переліт МАУ і його мінуси я розкажу в другій серії (якщо наберусь на неї сил), а тут буду лише про 18 березня 2019 року.
Дуууууууже добре, що на вокзал я прийшла на півгодини раніше - весь цей час пішов на прохід рамок металошукачів (після тераків понад дюжину років тому на іспанських залізницях пекло робиться) і пошук платформ. Масштаби вокзалу Пуерта де Аточа в Мадриді  не вражають, ні, вони вбивають наповал. Там можна загублено блукати рік, плакати в куточку під пальмами велетенського зимового саду - і ніхто не побачить й не прийде на допомогу. У Франкфурті чи Берліні вокзали теж великі, кажете? Ага, велиииииииииикі, ага. В порівнянні з Аточою вони як мій Гриць в порівнянні з Вірастюком.


І на вокзалі (ще раз - МАСШТАБ!!!!), і у потязі - тиша і спокій. Ось це в іспанцях не може не імпонувати: спокійна гордість. Їдеш немов з Роттердама в Дельфт, такий спокій. На італійські і навіть німецькі потяги зовсім не схоже.
У вагонах є вай-фай, весь час поїздом бігають стюарди з напоями і якимись сендвічами.
Особливих красот за вікном не було: оливи, виноградники, невисокі пагорби, скромні церкви, кілька провінційних аеропортів.
Прибуває потяг на станцію "Хоакін Соролла", розташовану задалеко від центру.


Файяс в одній картинці: дівчата у сукнях королев Файясу - і скульптури-ніноти за їхніми спинами.

По приїзду забігла у вокзальний МакДональдс - і вперед, шукати те, заради чого їхала.


О, а ось і воно. У першій же вуличці неподалік вокзалу помічаю скульптури, котрі горітимуть сьогодні вночі, коли мене вже тут не буде, але поки що стоять. Привіт, мій перший в житті нінот.


Привіт і тобі, мій № 2. Скульптури завжди стоять парами: маленьку називають "дитячою", поруч велика.
Всього скульптур щороку роблять понад 750 (!!!!), я бачила може з сотню.
Стилістика у всіх дуже подібна, мультяшна, інфантильна, сучасні ніноти мало схожі на ті, котрі робили колись. Але так завжди відбувається із звичаями, котрі не законсервувалися: вони живі, а, отже, розвиваються. Може, не в той бік, в який би етнографам хотілося, але життя - воно непрогнозована штука. Ніноти несе в мімімішність.


Так, схоже, далі нема куди відкладати: час розбиратися, що таке Файяс, як він потрапив у 2016 р. у список нематеріальної спадщини людства від ЮНЕСКО, хто такі ніноти і чому просто на вулицях в ці дні танцюють фанданго.


І про розкішні сукні (часом вартістю у 20 000 євро) теж поговоримо.



Щороку Валенсія і околиці перетворюються у вихор з вогню і світла. Вже з кінця лютого на вулицях починають з'являтися прикраси і скульптури, але кульмінація, апогей - це з ранку 15 березня (Ла Планта) і до глибокої ночі 18 березня (Ла Крема). Такої глибокої, що то вже 19-те.
Я була вдень 18-го.


Пишеться назва цього свята вогню Fallas, читається ж Файяс, "л" не чути. Не чути з екрану ще й звуки свята, а вони - велика його частина. Весь час з усіх боків щось підривалося, бухкало, бамкало і стріляло. Ну йдуть діти і кидаються петардами під ноги - це зрозуміло. Але й стара бабуся йде з магазину з повною торбою продуктів, дістає якусь упаковочку, виймає з неї щось піротехнічне, кидає на землю, воно голосно квакає - бабуся вдоволено щось сама собі бурмоче і продовжує шлях з гордо піднятою головою. Весна тепер точно прийде, вона все зробила, щоб весна прийшла.


Я завбачливо взяла з собою беруші, але аж так голосно не було. Було повсякчас. Причому людям під ноги все-таки стараються не кидати, навіть підлітки.


Про архітектуру в пості майже не буде: за цілий день блукань містом я бачила і залишки римського міста Валентія Едетанорум, і середньовічні укріплення та храми, і трохи сучасної архітектури (бо не потрапила в містечко мистецтв від Калатрави і Ко), але про це і так літератури повно. А про Файяс українською піди ще знайди.
Плюс я була у понеділок. Музеї закриті і так, всі храми міста теж зачинені. Підозрюю, відкритим був кафедральний собор, але потрапити туди все одно б не вдалося. Далі стане зрозуміло, чому.


Якщо дуже коротко: вразила кількість кованих елементів. Вони скрізь.



Учасники Файясу - касал файєри. Їхнє головне завдання - створити ніноти. З валенсійського діалекту іспанської "нінот" перекладається як "лялька". Перш ніж згоріти смолоскипами у ніч на 19 березня, всі ніноти проїжджаються своїми дільницями міста, а потім займають своє місце на вулицях і - найчастіше - перехрестях Валенсії під час Ла Планти. Встановлюють їх, читала, вночі - щоб вранці сусіди вийшли і потішилися, які їхні файєри молодці.



Всі скульптури огороджені, навколо деяких - подвійна огорожа. Щоб зайти за перший кордон, потрібно заплатити благодійний внесок в 3-5 євро.
Ну зрозуміло, що я обмежувалася лише зовнішніми кордонами.


Кадр про погоду в той день :)


Я, звісно, читала про нінотів (є цілий музей з тих пар, які врятовані від вогню щороку) і знала про жертвопринесення квітів Мадонні. Але такої кількості людей у національних костюмах я не очікувала - і спочатку обфотувала кожну групу, яку зустрічала на вулицях. Коли до мене дійшли масштаби (цього дня у такому вбранні ходять десятки тисяч валенсійців), я перестала поводитися як сталкер-папараці.



Колись давно нінотів робили з пап'є-маше та картону. Потім додався гіпс, який розфарбовували після висихання. В арсеналі були і тканина, і деревина, і що тільки придумаєш. Сьогодні файєрам зручніше виготовляти складносурядні конструкції з ляльок з сучасних матеріалів. В хід йдуть скловолокно, пінопласт, полістирен, будівельна пінка тощо.
Наскільки екологічно це все потім спалювати на кожному кроці - ой не знаю.


Тему для скульптури обирають заздалегідь. Найчастіше вона висміює якісь сучасні тенденції, політичні чи культурні події. Так само, як у нас на маланках, так. Бо ж по суті і там, і там святкується наближення весни і нового життя.
Зрозуміло, що при сьогоднішніх масштабах свята просто от взяти кільком хлопцям і створити класну скульптуру, а потім її спалити вже не так просто. Рівень нінотів свідчить, що їхні творці - професіонали. Команди зі скульпторів, художників та інших майстрів працюють кілька тижнів. Кожен район Валенсії та приміських містечок та сіл зацікавлений у тому, щоб переманити в свою команду найкращих митців. Кожен хоче, щоб саме їхню скульптуру цього року визнали найкращою - і подарували їй життя і довічну путівку в музей нінотів. Роблять майже всі фігурки в одному місці - в майстернях Ciudad del Artista Fallero. Побачити процес, кажуть, може будь-хто - заходи у майстерню та дивись собі.


Поки у майстрів в голові створення нінотів, які вразять, у тисяч інших жителів краю свої турботи.


Музиканти вуличних оркестрів репетирують народні пісні і марші на своїх долчайнах (гобоях) та табалетах (барабанах). Бо крім петард, Фаяйс звучить і музикою цієї землі.


А жінки, дівчата, дівчатка...


Ох, у них теж завдання не з простих.


Сукні! Найчастіше вони стилізовані під вбрання заможних містянок ХІХ століття. Мереживо таке, що слів описати його не вистачить.


Тканини - найкращі. Часом орнамент на них набитий, але ще частіше це вишивка, причому не лише машинна.


Сукня королеви Файясу (а в цей день всі жінки у таких сукнях - королеви) коштує щонайменше 2000 євро. А бувають наряди і на порядок дорожчі.


На більшості жінок - стрічки у кольорах прапору Валенсії.



Цими ж прапорами прикрашені і деякі вулиці середмістя.



Зачіски теж у всіх традиційні. У маленьких дівчат ще немає отих бубликів на вушках, як у старших панночок.


Ось такі зачіски - у всіх. Колір волосся на бубликах не відрізняється від свого. Підозрюю, це з свого волосся і робиться. Обов'язкова частина зачіски - довгі позолочені гребінці та шпильки.


Ось ця традиційна зачіска у ляльки-нінот. Як жива, угу? :)


Часто ще вуаль з мережива. Найчастіше біла, часом чорна (напевно, у жінок в жалобі?).


Часом вуаль викладається мереживним вінцем - дуже гарно.


Масивні сережки та прикраса або хрест на шиї - теж частина святкового вбрання.


Будемо вважати, що тема взуття розкрита :)


Хоча справжня-пресправжня королева Файясу лише одна - її обирають наприкінці лютого біля середньовічної башти Серранос.



Чоловіки теж не відстають.



На них традиційні еспадрільї з завязками (іноді аж до колін), в'язані у хитрі орнаменти білі вовняні гольфи, вовняні смугасті накидки, бріджі різної ширини -


- тому такі штани схожі на спідниці.


жилети чи піджаки (часто вишиті або пошиті з дорогих тканин) - і хустка на голові, зав'язана у самий провокаційно-піратський спосіб.


Вікових обмежень для учасників дійства немає ніяких.


Святкують всі: від старих -


- до дуже, дуже, дуже малих. Відразу відчуваєш контраст з забобонними українськими мамами, котрі завішують візочки якимось шматтям, аби ніхто їхню дитину якомога довше не побачив, еге ж? Цивілізованість - вона не в останню чергу в довірі і відкритості.


Більшість вулиць центру у ці дні перекриті для руху транспорту - тому й можливі ці фанданго на кожному кроці. Люди, це фантастично, справді! Особливо коли у групу танцюючих забігають прості перехожі у джинсах - і  витанцьовують на рівні з вбраними у народний одяг. Круть.


Дуже людно в цей день на центральному ринку Валенсії, арт-нувошному диву архітектури. З вітражами, плитками, кованими елементами. Асортимент там - ииииииииииииии. Слиною можна захлинутися.


Це не звідти фото, а з якогось магазинчика на вулицях міста.


Біля такої традиційної будівлі ринку - самий авангардний набір скульптур: з андроїдами, роботами та іншими речами з майбутнього.


Коли часом піднімаєш голову вгору, помічаєш, що найбільш кардинально від усього, що бачила раніше, тут відрізняються балкони. Знизу вони часто оформлені традиційними біло-блакитними керамічними плитками. Дуже кльово виглядає.


А ще у Валенсії на кожному кроці - стріт-арт.


Розмальовані всі поверхні, на яких можна малювати.


Підозрюю, мурали Валенсії заслуговують на самостійний і насичений маршрут.


А потім так придивишся - і насупишся, набурмосишся. Так, туристична індустрія - зараз економічний монстр, вона вже приносить шалені прибутки і змінює популярні місця, і далі маховик піде лише по наростаючій. Але хлопці, який я терорист?:(


Ну, якщо ще буду в Валенсії (а дуже хочу бути) - побачу більше стріт-арту.


І зрозуміло ж, звідки його тут так багато. Традиція у іспанців така. :)


Те, що навколо Файяс, виднов ідразу. От лялька-нінот сидить у вітрині магазину.


Ось лялька-не нінот продається у сувенірній крамничці.


А ось ляльки - не ніноти і не сувеніри - на одній з сотень торгових яток, які стоять цього дня на вулицях. Ви би бачили, якііііііііі черги (і знову тихі і спокійні) стоять цього дня до фургончиків з традиційними смаженими в олії пончиками. Сотні людей тихо і мирно вбивають годину свого часу на купівлю жирної вуглеводної бомбочки - бо так треба, такі традиції.



Шкода. що я так і не побачила, які з нінотів смолоскипи. Навіть сама назва свята походить від Fax - смолоскип. Начебто колись валенсійські столяри почали спалювати залишки деревини на честь Йосипа, чоловіка діви Марії - так свято і зародилося у XVIII ст.


ще до дня Да Планти ("посадки", ага - 15.03 монументи "саджають" на їхні місця) містяни можуть роздивитися всі маріонетки та проголосувати за ту, яка сподобалася найбільше. Тому біля багатьох нінотів - вимпели з місцями, котрі вони зайняли у різних конкурсах.


Ось біля цієї відьмочки Петри цілий іконостас з вимпелів. Тому що оцінюють люди не всю композицію-файю, а кожну скульптуру окремо.


А біля деяких - жодної відзнаки.



О, знову трапився кадр з фанданго.


Танцюють з кастаньєтами. Танець не такий і простий, але певний набір рухів повторюється і повторюється десятки разів.



Під кінець, коли музика оркестру трохи пришвидшилась, артисти нарешті запосміхалися, засміялися. Круто було.



Біля одних з середньовічних фортечних воріт був нінот-цвинтар з всілякими такими от сценками. Мене там знову накрило дощем із сліз. Страшенно сумно, що тепер жити одній, що ніякі тіндери не врятують від самотності, котра відмежувала тебе глухим мідним тазиком -


І що ніколи вже не йти з кимось, взявшись за руки, не відвідувати свята і події вдвох. Довго мене ще так накриватиме - бо занадто раптовим було рішення Міка для мене.  :(.


Ось ця скульптура-цвинтар з іншого боку.


А це її піратська сусідка з другого боку воріт.


Якби нагороди за ніноти роздавала б я, ці венеційські розкапризовані упирі отримали б перше місце.

О 13-00 на площі біля ратуші щодня в дні фестивалю відбувається Mascletà - піротехнічне шоу світового рівня .
Якщо колись ще буду у Валенсії, піду на площу за годину до його початку - інакше буде як цього разу: я лише чула вибухи дим. Там не просто натовп, там страх який натовп, сотні тисяч людей. І хто не встиг, той запізнився. Я запізнилась.


Зате на процесію покладання квітів Мадонні не запізнилася. Караулила колону людей у народних строях, яка все приростала і приростала учасниками. Головні по своїх ділянках роздавали дітям букетики білих квітів і слідкували за порядком.



Шикувалися надзвичайно довго, нарешті колона рушила.


Ви не можете уявити її масштаби.


Я теж не можу - бо колона йде десь з 15-00 і до глибокої ночі (!!!!!!!).


На одному з перехресть почалися загорожі - і на учасників вже чекали два вершника зі шпагами.


Дядько, схожий на фараона, йшов за конями і миттєво прибирав за ними какахи.


На перехресті вершники тупцялися дуже довго. колона приростала черепашими темпами, я мала час озирнутися і подивитися на валенсійські будинки. Як і скрізь в Іспанії, тут дуже багато будинків-башт. Ні, на фото їх немає. Це я так, собі на пам'ять написала.



Набридло стояти і чекати, з іншого боку вийшла на площу мерії. Там як на барселонській Рамблі - купа живих скульптур застигли в очікуванні монет за можливість з ними сфотографуватися. Колись народ охав від "левітуючих" йогів, посохи котрих тримали невидиму очам підставку для сидіння. Ну, прогрес на місці не стоїть - йогів замінили скейтбордисти і мотоциклісти, котрі вже не просто левітують, а парять у складних позах.


Коли платформа тільки готується, від туристів її прикривають клейонкою-цератою - а щоб не підглядали і фокус не розгадали.


Поки я дивилася на живі фігури, колона нарешті рушила, довелося доганяти. На вулицях було не пройти - вся Валенсія кинулася дивитися на процесію. За годину-дві народ попустить - і місця будуть знаходитися то там, то там.


Не буде жодної шпаринки лише біля кафедрального костелу, де встановлена статуя Діви Марії, для якої і роблять мантію з букетів.



А поки ці букети їй лише несуть.



Гордо, спокійно, повільно. Десь везли дівчинку на інвалідському візку, десь немолода жінка встала з візка і під аплодисменти поковиляла вперед сама.


Кидається в очі ставлення батьків до дітей.


Татусі і дідусі несуть малят, ведуть їх за руки - мама може поруч йти королевою, а може й взагалі бути відсутня. Я не уявляю собі, щоб мік десь колись так пішов з Грицем на якусь подію :( Мені заздрісно, так.



Хоча багато і традиційного розподілу ролей.


От яка милота.



Ось, власне, площа з статуєю. Я її не бачила своїми очима: витягувала руки з фотиком вгору, підстрибувала, робила кадр. Інакше ніяк. Натовп. Знову ж таки, знала б куди йти - пішла б раніше. А в незнайомому місті все трохи невчасно виходило.





Крім букетів, які несуть в руках, кожен район презентує і велетенські композиції з квітів.


Г - гордість.


О, ще один кадр, зроблений у стрибку.
ось тут більше видно композиції з квітів. Бувають просто велетенські.


Під вечір пройшлася місцевим парком (крутезний, дуже гарні мости над ним). Дуже хотіла добігти до центру культури, але ноги сказали: "Ні фіга. 4 км? Швидким кроком? Хха. Ні, сьогодні ні".


Чекала, коли увімкнуть вуличні вогні. Бо Файяс - це ще й конкурс на найкраще прикрашену вулицю.


І в більшості вулиць є спонсори, найчастіше чомусь пивні компанії.


Тут і батарейка у фотику сіла - більшість вечірніх кадрів довелося знімати на телефон, я ще до цього часу не повиколупувала ті картинки з свого Сяомі.


І гуляти б мені й гуляти, але раптом з'ясовується, що до потяга 40 хвилин і понад 3 км шляху. Ооооооооооооо, яаааааааак я бігла тими вбитими ногами через площі і ніноти, як врізалася розпашілим ножем у густе тісто натовпу перед вокзалом Валенсія Норд, як проклинала світлофори і оббігала пішоходів... Але таки влетіла у потяг вчасно.
І тепер хочу ще. :)


 
 
 
marranenmarranen on 24 березня 2019 17:31 (UTC)
Дуже гарні і атмосферні фотографії!
Іспанія і такі фестивалі - напевно, надзвичайно цікаві і захоплюючі.
Аж захотілося все це побачити!
Шкода, що важко за півроку спланувати подорож :(
Ми можемо планувати лише за якийсь місяць, тому мандри відбувається відносно "недалеко" - автобусами і потягами в Польшу, Австрію і Німеччину.
Ще раз дякую за віртуальну подорож в Валенсію :)
P.S. Дуже шкода, що Мік пішов від вас. Після стількох років до біса важко втрачати близьку людину. Бажаю якнайшвидше прийти до тями!
castles_com_uacastles_com_ua on 24 березня 2019 19:45 (UTC)
я раніше теж не ризикувала так планувати, але останні роки завжди купую квитки за РІК до виїзду. Ціна на них така, що не шкода, якщо полетіти не вдасться, а от якщо вдасться - приємно, що вдалося вкластися у малу суму. Поки завжди вдавалося.
marranenmarranen on 24 березня 2019 22:34 (UTC)
Потрібно буде спробувати так зробити. Дякую, Блека :)
slayer_bulia: В гостях у сказкиslayer_bulia on 26 березня 2019 15:40 (UTC)
Неймовірно круто і атмосферно!!! Бачу той стріт арт з крокодиліхою і псом ще є, щей набагато більш прикрашений, аніж 3 роки тому :)
castles_com_uacastles_com_ua on 26 березня 2019 18:25 (UTC)
ой, його там стіііільки...